Все для шкільних свят

Сценарії, Пісні, Вірші та багато іншого, що знадобиться при організації свят у навчальних закладах

Сценарій заходу про Чорнобильську трагедію

Лунає журлива музика. Голос за ширмою.

Хто квітень наш отак підступно зрадив,
Що стільки горя, аж рида весна?
І хто тепер такій біді зарадить?
Щоб жив Дніпро
І щоб жила весна.
І щоб, як завше, сад весняним шалом
Не як ілюзія — дивився і здаля
А істина —
Щоб стрілку не заскалило
В дозиметрах, де зболена земля.

Загрузка...

Виходять ведучі.

1-ий ведучий.
Не можна ні про що мовчати,
Горить тривогою чоло.
Ці вірші, роздуми і факти —
Це все було, було, було…

2-ий ведучий. Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем мпііовнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за нобо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.

1-ий ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.

2-ий ведучий. Полин — трава … Стародавнє містечко пригорнулося серед лісів і ланів до світловодої Прип’яті. А звідки, з яких глибин народних придбала ти назву — полин-трава?
Чорнобиль… Мертва зона… Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони дорожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.

1-ий ведучий. Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.

2-ий ведучий. Місто спало. Була тепла квітнева ніч, одна з найкращих ночей року, коли листя зеленим туманом проступало на деревах.
Спало місто Прип’ять, спала Україна, вся наша країна спала, іще не знаючи про величезне нещастя, яке наступало на нашу землю.

1-ий ведучий.
Птахи складають гімн весні,
Всміхаються до сонця квіти.
А пам’ять лине в моторошні дні,
Гудуть жорстокі дзвони квітня.

2-ий ведучий. У ніч з 25-го на 26-е квітня 1986 року о першій годині 24 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я. Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі.

1-ий ведучий. Та хіба тільки у ній? Вона розчинилася у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.

Всі учасники виходять, звучить пісня «Амено».

1-ий учасник.
Я — вогонь! Язики мого полум’я
Промовляють болючі слова.
Золотим і неміряним полем я
Прошумлю, ніби чорні жнива.

2-ий учасник.
Я — вогонь! У потоці моїм не ковчеги —
Тільки дим до небес попливе,
Я не той, що світив у печерах, —
У мені безпросвітність живе.

3-ий учасник.
Я — вогонь! Я сидів у бетонній темниці,
Я вам світлим і мирним здававсь,
Та ланцюг мій тримався на нитці
І нарешті діврався до вас.

4-ий учасник.
Я — вогонь! Не чекали від мене цього ви,
І спокійним, як завше, був сон,
Коли рухався я ланцюгово,
Як велить мій глибинний закон.

1-ий читець.
Обпекло, обпалило, — у кров,
У життя запеклося.
Що несе воно дітям і нашим
Прийдешнім літам?
А довкола жита піднімались
І ростом ішли у колосся,
Довірялись птахи небесам, і лісам, і вустам.
Ще збагнули не всі і не вся,
Що вогонь смертоносний.
Що нечутно вбиває і корінь,
І землю, і цвіт.
Що не вийти дитинству на
Теплі ожинові роси.
Не знайти на світанку
Над Прип’яттю вчора залишений слід.

2-ий читець.
Зоря полинова горить
І осяває в дооколі.
Порожні села, ниви голі,
Бур’ян, що з вітром гомонить.
Печать і пустка — на віки.
Мов сльози, роси серебріють.
І страшно, хижо, дико виють
В безлюдній Прип’яті вовки.

1-ий ведучий. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда, придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося.

2-ий ведучий. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг узяти в руки необхідне. Ніхто не думав тоді, що назавжди по¬кидає рідну домівку.

1-ий ведучий. У 1986 році виселено з Чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населених пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. Більше 2 тисяч населених пунктів мають на сьо¬годні статус постраждалих.

3-ій читець.
Куди не глянеш — все мов нереальне,
Стоїть край шляху дерево печальне,
Гудуть дроти високовольтних ліній,
Чорніє човен між розквітлих лілій,
Лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами на долині.
А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи.
Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть, незрима і повільна.
Чортополохом обрій заростає,
Зело і квіти стронцій роз’їдає.
І час пересипається пісками
На полі, що шуміли колосками.
А по ночах, трагічне і фатальне,
На землю ллється світло астральне,
І фантастичне, сіре мерехтіння
Породжує примарливе видіння
Людей, які від наглої біди
Пішли із цього краю назавжди.
Поволі слід за ними заростає,
І дощ свинцевий землю засіває,
І дно ріки вселяють блискавки,
І, розметавши крила, ластівки
Ширяють на Чорнобильських вітрах,
І чорні хмари навівають страх.

1-ий ведучий. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, а ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

2-ий ведучий. Відвага… Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а і Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. І всі молоді.

1-ий ведучий. А їм би тільки починати жити, кохати, нести радість близьким. У кожного були свої плани та надії. Та ніч 26 квітня стала для них фатальною. Вони не озиралися, не ховалися за спини інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій обов’язок до останнього подуху. Запам’ятайте їхні імена. На псе життя запам’ятайте.

Виходять діти, тримаючи в руках портрети, перев’язані чорними стрічками.

2-ий ведучий. Герой Радянського Союзу — лейтенант Правик Нолодимир Павлович.
Герой Радянського Союзу — лейтенант Кібенок Віктор Миколайович.
Сержант Ващук Микола Васильович.
Старший сержант Ігнатенко Василь Іванович.
Старший сержант Титенок Микола Іванович.
Сержант Тищура Володимир Іванович.

1-ий ведучий. Шість портретів у чорних рамках, шестеро прекрасних молодих хлопців дивляться на нас із стін пожежної частини Чорнобиля, і здається, що погляди їхні скорботні, що застигли у них і гіркота, і докора, і німе запитання: як могло таке трапитись?

2-ий ведучий. Але це тепер так здається. А тоді, у ту квітневу ніч, у хаосі і тривозі пожежі, не було в їхніх поглядах ні скорботи, ні докору. Ніколи було. Вони працювали. Вони ряту¬вали атомну станцію, Прип’ять, Чорнобиль, Київ, усіх нас.

1-ий ведучий. У божевільному вирі життя давайте в цей день хоч на кілька секунд помовчимо і згадаємо 26-те квітня 1986 року. Згадаємо і спробуємо надалі не забувати про нього, бо коли вмирає пам’ять про минуле, це минуле може повторитись.

2-ий ведучий. Вшануємо пам’ять загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання.

Звучить сумна мелодія.

1-ий читець.
Розколовся чорний грім,
Відкотилась чорна битва.
На калині соловей
Цілу ніч читав молитву.
Вмерли зорі, місяць вмер —
Ані кого й ані чого…
На калині соловей
Цілу ніч молився Богу.

2-ий читець.
Мла чорнобильська сліпа,
Наче так у світі треба…
На калині соловей
Цілу ніч ридав до неба.
Облітають літо і літа
Золотом чорнобильського плоду,
Стронцієвим смутком обліта
Дерево вкраїнського народу.

1-ий ведучий. Поля і луки, ліса і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко вражені невидимою хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами; не п’є води, насиченої радіоактивною отрутою, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом.

3-ій читець.
Як страшно це: води не скуштувати.
У тім краю, де Прип’ять, де Дніпро!
І хто посмів знічев’я відірвати
Від губ народу цілого відро?
Дивлюсь на землю, на річкові води
І думаю, аж чорна від журби.
А нам сказали: «Ви царі природи…»
А ми ж насправді — атома раби.

2-ий ведучий. Чорний круг невідомо скільки років залишиться виразкою на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, облаштовані місця, могили своїх батьків.

1-ий читець.
Моя Земля! Ти — очі, повні сліз.
Ти — трав гірких повільне проростання.
Хто ж знав, що ми підемо в ліс
Гриби збирати, але вже востаннє?
Двадцятий вік створив свою чуму
Біда полям і озеру, і плесу
Хто скаже нам — куди?
Хто скаже нам — чому?
І крізь які терни пройшли шляхи прогресу?
Ліси мої, хто ж вас убереже?
Чи є у вас тепер хоч неба синій клапоть?
Що людству залишається? Невже?
Обнятися з лелеками і плакать?

1-ий ведучий. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним ногнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

2-ий ведучий. Наче збулися слова Апокаліпсису від Іоанна Богослова про зірку Полин «Засурмив третій Ангел, — і велика зоря спала з неба палаючим смолоскипом. І спала вона на третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…».

1-ий читець.
Впала з неба до долу потривожена Ангелом зірка.
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь.
На душі стало сумно, на вустах стало солоно-гірко,
Бо чорнобиль-трава — то полин.

2-ий читець.
Чом же ти, Україно, вербова колиска,
Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?
І течуть твої сльози. І болять твої рани так близько.
Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

3-ій читець.
Ти завжди була з Богом,
Не нужденна ні хлібом, ні сіллю.
Як допустила, щоб скалічили душу свою.
Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,
І петля радіації стягує шию твою.
Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба,
Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

1-ий читець.
Князівська земле!
Плачуть твої предки
Трагічним сном, століттям замалі,
Чорнобиль був, Чорнобиль попередив
Про те, що може статись на землі.

2-ий читець.
Чорнобиль був і є, і завжди буде
В серцях дитячих, мов набатний дзвін.
Ані душа, ні розум не забуде,
Що долю багатьом скалічив він.

3-ій читець.
Та Бог нам дав життя і треба жити,
Щоб не музейним експонатом стать,
А вирости людьми і так творити,
Щоби нічим нікого не лякать.

1-ий ведучий. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.

2-ий ведучий. Урятований світ — найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на Землю гірка зірка Полин.

О, Боже Великий, наш Боже, наш Боже!
Дай певність на радість, умнож наші сили,
Аби підняли ми обпалені крила,
Щоб швидше минувся час лиха й випроби,
Щоб злився дощами пекельний Чорнобиль.

Загрузка...

,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

This blog is kept spam free by WP-SpamFree.